Konotops'ka Vid'ma: Ukrainian Language

by Grygorij Kvitka-Osnov'janenko

Overview

"Конотопська відьма" Григорія Квітки-Основ'яненка - це витвір, що занурює читача у світ сатири та гумору, відображаючи унікальність української культури. Повість висвітлює життя та звичаї козацької старшини XVIII століття, демонструючи авторську майстерність у зображенні народних традицій та викритті суспільних недоліків.

Центральний персонаж твору, сотник Забрьоха, є яскравим прикладом іронічного підходу автора до зображення невігластва та забобонності. Його карикатурний образ відображає суспільну байдужість та моральне звироднення, характерні для того часу.

Квітка-Основ'яненко, із допомогою гострого слова та виразної символіки, розкриває недоліки тодішнього суспільства, зокрема критикує невігластво, забобони та корупцію серед старшини. Він майстерно висміює ідею "каральних походів" проти місцевих "відьом", які начебто відповідальні за природні явища, такі як відсутність дощу.

Авторське використання гумору та іронії в "Конотопській відьмі" не лише розважає, але й змушує задуматися про глибокі соціальні проблеми, актуальні і в наш час. Повість піднімає важливі питання про людську мудрість та моральність, відображаючи вплив суспільних вірувань на повсякденне життя.

В цій повісті Квітка-Основ'яненко не лише занурює читачів у історичний контекст, але й відкриває перед ними багатство української культури, показуючи її красу та різноманітність через колоритні образи та запам'ятовувані історії.

"Конотопська відьма" залишається одним із найвидатніших творів української літератури, відображаючи унікальний стиль Квітки-Основ'яненка та його здатність влучно висмію

Product Details

ISBN-13:	9781783841561
Publisher:	Glagoslav E-Publications Ltd
Publication date:	12/23/2013
Sold by:	Barnes & Noble
Format:	eBook
Pages:	104
File size:	2 MB
Language:	Ukrainian

About the Author

Григорій Федорович Квітка, відомий також під псевдонімом Основ'яненко, народився 29 листопада 1778 року в селі Основа, недалеко від Харкова. Він був одним з перших письменників, хто відіграв ключову роль у розвитку української літератури і культури в період, коли Україна переживала значні соціальні та культурні зміни.Квітка-Основ'яненко виріс у сім'ї священика і змалку проявляв інтерес до літератури та мистецтва. Його ранні твори були написані переважно російською мовою, проте згодом він перейшов на українську, відчувши глибокий зв'язок із рідною культурою.Квітка-Основ'яненко вважається піонером української прози. Його твори вирізняються глибоким знанням українського фольклору та традицій, що він вміло використовував для створення яскравих і запам'ятовуваних образів та сюжетів.Важливим аспектом його творчості було зображення життя простих українців. Він майстерно висвітлював реалії селянського життя, соціальні проблеми та психологію людей, чим здобув велику популярність серед читачів.Окрім літературної діяльності, Квітка-Основ'яненко був активним громадським діячем. Він брав участь у культурному та освітньому розвитку України, зокрема, відіграв важливу роль у створенні Харківського університету.Однією з найвідоміших його праць є "Конотопська відьма", оповідання, яке з гумором та сатирою висвітлює українські забобони та повір'я. Цей твір став класикою української літератури, відомою своїм остроумним підходом та глибоким зануренням у народні традиції.Квітка-Основ'яненко також залишив по собі значний вклад у театральне мистецтво. Він написав кілька п'єс, які піднімали актуальні соціальні питання та допомогли розвитку українського національного театру.Григорій Квітка-Основ'яненко помер 8 серпня 1843 року, залишивши по собі багату культурну спадщину. Його твори і досі відіграють важливу роль у культурному житті України, а його ім'я по праву займає видатне місце серед класиків української літератури.

Read an Excerpt

Смутний i невеселий сидiв собi на лавцi, у новiй свiтлицi, що вiдгородив вiд противної хати, конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха. Хоч парень собi i чепурний був, а тут i у недiленьку святу не брав бiлої сорочки, та й - прощайте у сiм словi - китаєвих синiх штанiв на нiч не знiмав, так, сердека, у них i ночував, рад-рад, що за пiвнiч допхався додому ; а там чи заснув, чи нi, вже його, ще сонце не сходило, збудили. Зараз схопивсь, випозiхався, вичухався, помоливсь богу, нюхнув разiв тричi крiпкої роменської кабаки, прослухав, що йому читали, дав порядок i, зоставшись сам у свiтлицi, сiв на лавцi: голова йому нечесана, чуб не пiдголений, пика невмита, очi заспанi, уси розкудовченi, сорочка розхристана; край його на столi люлька i гаманець, каламар, гребінець i повна карватка ще торiшньої дулiвки, що ще звечора наточила йому Пазька у пляшку, а вiн, хоч i насипав у карватку, щоб то, знаєте, з журби випити, та як зажуривсь знова, та й забув, так i лiг та й заснув; та й тепер, уставши, не дуже на тую дулiвку квапився, бо ще нове лихо зовсiм його скрутило, i вiн i сам себе з журби не тямив.

Яке ж то там йому лихо зiклалося й вiд чого така журба його узяла? Але! тривайте лишень, я вам усе розкажу: i вiдкiля вiн так пiзно приїхав, i зачим не дали йому добре й виспатись. Ось кете лишень кабаки, в кого мiцнiша, та й слухайте.

Пан сотник Уласович був чесного i важного роду. Таки хто скiльки не зазна, то сотенною старшиною усе були Забрьохи; а дiди i прадiди Микитовi усе були у славному сотенному мiстечковi Конотопi сотниками; так вiд отця до сина так сотенство i переходило. От як i старий Улас Забрьоха, таки сотник конотопський, як помер... i що то жалкувало за ним козацтво! Та таки i усi люди, i старе, i мале, усi плакали. А як ховали, так труну його несли через усе село на руках, мов дiтського батька, та бiля церкви й поховали i добре на усiх обiдах пом'янули. Як же вiдпили сорочини i громада зiбралася на пораду, кого начинити сотником, то усi ув один голос i гукнули: "А кому ж будь? Уласовичу, Забрьощенку; якого нам луччого ськати?" Оттак-то й настановили його сотником, i став вiн iз Забрьощенка вже й сам Забрьоха.

От вiн, поховавши батька, сюди-туди огледiвсь, аж вже йому годiв двадцять п'ять; нiгде дiтись, треба женитися, треба дiвки ськати... Батько-бо його, старий Улас, був собi скупенький, i коли, було, Микита, як озьме його за серце, стане батька прохати, щоб його оженив, то старий насупить брови, зирне на нього сторч та скаже: "Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило. Який тепер сякий-такий син жениться? Бач, хлiб дорогий, по п'яти алтин мiшок, та й тiсно нам буде, як тобi жiнку озьмемо: тiльки i є, що хата з кiмнатою, та через сiни противна хата, та й годi; де менi вас мiстити з дiтворою, що вже знаю, що так i обсипле. Нехай лишень опiсля подумаємо". То, було, Микита почухається та з тим облизнем i пiде. Тепер же, як старий вмер, йому своя воля. Зараз узявши противну хату, перегородив, от йому є й свiтлиця, є й простор. Далi став дiвки ськати i сiв думати. Вже на яку-то вiн не думав? Перш би то так, що й де! Зараз на чернiгiвську протопопiвну закинув та й сам злякавсь вiд неровні: одної одежi на два воза не вбереш, а намиста, кажуть, мiрками батько вiдсипле; та таки й нiчого: там i богослови їли печенi гарбузи, так нашому братчику нiчого туди квапитись. От вiн i спустивсь нижче, перебирав-перебирав, думав-думав... далi як сплесне у долошки, як загомонить сам собi у хатi: "Отсе так! Отсе моя! Хлопче! Сiдлай мерщiй коня!" Чи зiбравсь, чи нi, мерщiй наш Уласович сiв на коня... i як затупотiв, так тiльки що оком його заздриш.

Куди ж то вiн так потяг прудко? Еге! Колись-то, десь-то на ярмарку бачив вiн хорунжiвну Олену, от що на Сухiй Балцi хутiр, прозивається Безверхий. Вiн, дивлячись тогдi, дуже дивувався, що дiвчина й молоденька, а купує борошна багацько; а як став розпитувати людей, так йому й розказали, що у неї нема нi батька, нi матерi, а тiльки самий брат; що вона хазяйка невсипуща, сама й около коров, сама й у полi при косарях i при женцях, а зимою у винницi сама догляда i се борошно окупує на винницю. ...

Table of Contents

Про автора7

Вступ9

Конотопська відьма

I13

II 21

III 30

IV 42

V50

VI 65

VII 75

VIII81

IX 90

X 94

XI99

XII 103

XIII 108

XIV113

Закінченіє116

Примітки 119