Lys Mykyta : Ukrainian Language

Lys Mykyta : Ukrainian Language

by Ivan Franko
Lys Mykyta : Ukrainian Language

Lys Mykyta : Ukrainian Language

by Ivan Franko

eBook

$2.99  $3.99 Save 25% Current price is $2.99, Original price is $3.99. You Save 25%.

Available on Compatible NOOK devices, the free NOOK App and in My Digital Library.
WANT A NOOK?  Explore Now

Related collections and offers

LEND ME® See Details

Overview

Лис Микита - вигаданий лис, з казки Івана Франка «Лис Микита». Микита походить з бойків і мешкає десь на Західній Україні. Його можна охарактеризувати як розсудливого, господарського, запасливого і, звичайно ж, хитрого лиса. Він переконаний сім'янин і дуже любить своїх дружину і дітей. Але, обмовлений недоброзичливцями, він змушений відправитися до Львова, на заклання. На якийсь час, його рятує красномовство і його талант публічного оратора. Так чи інакше, але в підсумку він розкритий і гине, розтерзаний розгніваним натовпом.

Ivan Franko - Lys Mykyta


Product Details

ISBN-13: 9781783841783
Publisher: Glagoslav E-Publications Ltd
Publication date: 12/24/2013
Sold by: Barnes & Noble
Format: eBook
Pages: 76
File size: 2 MB
Language: Ukrainian

About the Author

Іван Франко народився в селищі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині, поблизу м. Борислав, в родині селянина-коваля. Франко завжди говорив про себе як про «сина селянина, мужика». Його батько, коваль, заробляв не тільки на власну сім’ю, але й на всю рідню, він дуже хотів дати синові хорошу освіту. Мати Івана Франка — Марія Кульчицька походила із зубожілого польського роду. Це був не зовсім бідний селянський рід. Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862—1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864—1867). У 1875 році закінчив у Дрогобичі гімназію. У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя автора. З них довідуємося, як важко було навіть обдарованому селянському хлопцеві, що на дев'ятому році втратив батька, свого найближчого порадника, здобувати освіту. Доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича, нерідко спати у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культорологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Знайомство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликають у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулюють запис її зразків. Восени 1875 р. Іван став студентом філософського факультету у Львівському університеті.

Read an Excerpt

Надійшла весна прекрасна,

Многоцвітна, тепла, ясна,

Мов дівчина у вінку;

Ожили луги, діброви,

Повно гамору, розмови

І пісень в чагарнику.

Лев, що цар є над звірами,

Пише листи з печатками,

Розсилає на весь світ:

«Час настав великих зборів!

Най зійдесь до царських дворів

Швидко весь звірячий рід».

Ось ідуть вони юрбами,

Мов на відпуст з корогвами -

Все, що виє, гавка, квака;

Лиш один мов і не чує,

В своїм замку, знай, ночує -

Лис Микита, гайдамака.

Ой, недаром він ховаєсь!

Знать, сумління обзиваєсь:

«Кривдив ти звірячий люд!»

Тим часом в своїй столиці

Цар засів поруч цариці,

Щоб творити звірам суд.

Перший вийшов Вовк Неситий.

«Царю,- каже,- від Микити

Вже мені хоч пропадать!

- що за диво!

З воза зліз, за камінь живо,

Щоб його добити там.

Далі бачить - він не диха!

«От мій зиск,- промовив стиха,-

На клапаню буде блам».

Взяв Микиту за хвостину

Та й на віз Діток моїх б'є, кусає,

А Вовчицю обмовляє

Так, що й сором повідать!

А й мене - хіба ж то чесно? -

Як він хитро і облесно

Мало в гріб раз не ввігнав!

Се було ще того разу,

Як я з царського указу

Мировим суддею став.

От до мене вбіг Микита:

«Вовче, справа знаменита!

Штири барани ось тут.

Їм лишилася по батьку

Гарна частка поля в спадку,

І на твій здаються суд.

Бачиш, почали свариться,

Ані руш їм поділиться -

Геометри в них нема.

Я веду їх в сюю нетру:

Будь їм ти за геометру,-

Праця буде недарма».

Втішивсь я - нема що крити.

Бачте, баранів мирити

Дуже я люблю над все:

Як зроблю їм справу в поли,

То вам жаден з них ніколи

Вже рекурсу не внесе.

От я швидко збираюся. ...

From the B&N Reads Blog

Customer Reviews