Read an Excerpt
ЕПIЛОГ
Хто не жив посеред бурi,
той цiни не знає силi,
той не знає, як людинi
боротьба i праця милi.
Хто не жив посеред бурi,
не збагне журби безсилля,
той не знає всеї муки
примусового бездiлля.
Як я заздрила тим людям,
що не мали вiдпочинку,
поки їх нелюдська втома
з нiг валила на часинку!
День i нiч — вони на вартi, —
довгий труд, коротка змiна.
День i нiч — вони в роботi,
аж нiмiли руки й спина.
Певне, їм тодi здавалось,
що немає гiрше муки...
Ох, борцi, якби ви знали,
що то є безсилi руки!
Що то є — лежати тихо,
мов сумний розвиток долi,
i на ласку здатись бурi
та чужiй сназi i волi.
Що ж зосталося такому?
Тiльки думати-гадати...
Ви, борцi, приймiть сi думи.
Бiльш не маю що вам дати. ...